ХОРУНЖИЙ У ЗСУ

Визначення

У контексті Збройних Сил України поняття «хорунжий» не є офіційним військовим званням станом на 2026 рік. Це історична козацька посада та звання, яке протягом століть позначало прапороносця — воїна, відповідального за збереження та несення хоругви (бойового прапора). У сучасній українській армії хорунжий існує скоріше як концепція, символ та предмет триваючої дискусії про деколонізацію військової термінології, ніж як функціональний елемент військової ієрархії.

Формально найближчим аналогом хорунжого у пострадянській системі звань ЗСУ було звання «прапорщик» (від слова «прапор», що є синонімом «хоругви»). Прапорщики займали проміжне становище між сержантським та офіцерським складом і виконували специфічні функції, які не мали прямого відповідника у натівських арміях. Після реформи 2020 року це звання було скасовано, а його носії переведені до розширеного сержантського корпусу.

Попри відсутність у офіційній ієрархії, поняття «хорунжий» зберігає потужне символічне значення для Збройних Сил України. Воно уособлює багатовікову українську військову традицію, що сягає часів Запорозької Січі та Гетьманщини. В умовах повномасштабної війни з росією та активного процесу деколонізації це слово набуває додаткового значення як маркер відмежування від російської/радянської військової спадщини.

Сучасне розуміння хорунжого у ЗСУ поєднує кілька вимірів: історичний (козацька посада XVI–XVIII ст.), лінгвістичний (зв'язок між «хорунжий» та «прапорщик»), реформаторський (спроби введення звання у 2016 році) та символічний (Хорунжова школа 3-ї ОШБр як сучасне втілення козацького духу лідерства). Кожен із цих вимірів важливий для розуміння місця хорунжого у контексті сучасної української армії.

Від радянської спадщини до української армії

Коли Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року, її новостворені Збройні Сили успадкували всю систему військових звань Радянської армії. Серед цих звань було і «прапорщик» — слово, яке етимологічно є точною калькою козацького «хорунжий»: обидва терміни означають «той, хто несе прапор/хоругву». Проте за радянських часів це звання втратило будь-який зв'язок з українською військовою традицією і стало частиною уніфікованої радянської системи.

У Радянській армії звання прапорщика було відновлено у 1972 році за ініціативою Міністра оборони СРСР Андрія Гречка. До того воно існувало в російській імперії до 1917 року як найнижчий офіцерський чин. Радянська версія прапорщика, однак, принципово відрізнялась від дореволюційної: це було звання для професійних військовослужбовців, які виконували технічні та допоміжні функції — завідування складами, обслуговування техніки, адміністративна робота. У 1981 році було додано звання «старший прапорщик».

Молода українська держава не мала ні ресурсів, ні політичної волі для негайної реформи військових звань. Пріоритетами були формування боєздатної армії, розподіл радянської військової спадщини з росією та іншими пострадянськими країнами, а також вирішення гострих соціальних проблем військовослужбовців. Система звань залишалась незмінною протягом майже трьох десятиліть — до 2020 року. Ця інертність відображала загальний стан українських збройних сил, які тривалий час залишались недофінансованими та недореформованими.

Перші серйозні дискусії про реформу системи звань почались після Революції Гідності 2014 року та початку російської агресії на Донбасі. Війна оголила численні проблеми української армії, зокрема невідповідність системи звань та кар'єрного просування натівським стандартам. Стало очевидним, що для ефективної взаємодії з західними партнерами та отримання їхньої допомоги необхідно привести структуру ЗСУ у відповідність із загальноприйнятими міжнародними стандартами.

Важливо розуміти контекст: Україна не просто «мала» радянську систему звань — вона була глибоко вкорінена у всіх аспектах військового життя. Від статутів та підручників до культури міжособистісних стосунків у війську — все було побудовано навколо радянської моделі. Звання прапорщика, зокрема, мало свій чіткий соціальний профіль: прапорщиків часто сприймали як «господарників» — людей, відповідальних за матеріальне забезпечення підрозділів. Цей стереотип, сформований за радянських часів, зберігався і в українській армії.

Прапорщик — радянський аналог хорунжого

Етимологічний зв'язок між звання «прапорщик» і козацьким «хорунжий» є прямим і незаперечним. Обидва терміни буквально означають «той, хто несе прапор»: «хорунжий» — від «хоругва» (бойовий прапор), а «прапорщик» — від «прапор». У російській імперії, коли козацькі звання були інкорпоровані до загальноімперської системи, «хорунжий» зберігся лише у козацьких військах (Донському, Кубанському тощо), тоді як у регулярній армії використовувався його російський відповідник «прапорщик». Таким чином, скасування звання прапорщика у 2020 році означало зникнення останнього, хай і опосередкованого, відголоску козацького хорунжого з офіційної системи звань.

У Збройних Силах України прапорщик займав унікальну нішу між сержантським та офіцерським складом. Ця категорія військовослужбовців, що не мала прямого аналога у більшості західних армій, виконувала специфічні функції: завідування матеріально-технічним забезпеченням, обслуговування складної військової техніки, виконання адміністративних обов'язків. Прапорщики були професійними контрактниками, які, на відміну від офіцерів, не потребували вищої військової освіти, але при цьому мали вищий статус, ніж сержанти.

Найближчим західним аналогом радянського/українського прапорщика був warrant officer (уорент-офіцер) у арміях США та Великої Британії. Проте навіть ця паралель є неточною: warrant officer у американській армії — це висококваліфікований технічний спеціаліст із значно ширшими повноваженнями, ніж мав радянський прапорщик. Ця невідповідність була однією з причин, чому реформа 2020 року скасувала звання прапорщика замість того, щоб просто перейменувати його.

В українській армії існувало два рівні цього звання: «прапорщик» та «старший прапорщик». Прапорщик відповідав кодам OR-7/OR-8 за натівською класифікацією (хоча формально НАТО не визнавало радянську систему), а старший прапорщик — OR-8/OR-9. Після реформи 2020 року прапорщик був замінений на «штаб-сержант», а старший прапорщик — на «майстер-сержант», що відповідало натівським кодам OR-8 та OR-9 відповідно.

Символічно важливо, що саме прапорщик — етимологічний нащадок хорунжого — став одним із перших звань, скасованих у процесі модернізації ЗСУ. Це рішення мало практичний характер: категорія прапорщиків не вписувалась у натівську модель, де існує чіткий поділ на рядових (enlisted), сержантів (NCOs) та офіцерів (officers). Проте для тих, хто цінує історичну тяглість українських військових традицій, скасування прапорщика стало болючим нагадуванням про ціну стандартизації.

Реформа військових звань 2020

5 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон №680-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо військових звань військовослужбовців Збройних Сил України», який набув чинності 1 жовтня 2020 року. Цей закон став найбільш масштабною реформою системи військових звань за всю історію незалежної України. Його головна мета — привести систему звань ЗСУ у відповідність із стандартами НАТО (STANAG 2116), що було необхідною умовою для поглиблення співпраці з Альянсом та отримання членства в ньому.

Ключові зміни, запроваджені законом №680-IX, торкнулись насамперед сержантського корпусу та генеральських звань. Звання «прапорщик» та «старший прапорщик» були скасовані. Натомість було створено розширену ієрархію сержантських звань: штаб-сержант (замість прапорщика), майстер-сержант (замість старшого прапорщика), а також додано нові звання — старший майстер-сержант та головний майстер-сержант. Ця реформа суттєво розширила можливості кар'єрного зростання для сержантського складу.

Серед генеральських звань найбільш помітною зміною стала заміна «генерал-майора» на «бригадний генерал» — звання, стандартне для більшості армій країн НАТО. Раніше, у 2019 році, вже було замінено «генерал-полковник» на просто «генерал». Ці зміни ліквідували специфічну радянську/російську систему генеральських звань, яка відрізнялась від загальноприйнятої західної моделі.

Реформа мала не лише символічне, а й практичне значення. Натівська система звань побудована на принципі чіткого розподілу відповідальності: сержанти відповідають за підготовку та дисципліну особового складу, офіцери — за планування та командування. У радянській моделі прапорщики створювали «сіру зону» між цими категоріями, що ускладнювало взаємодію з іноземними партнерами. Скасування цієї категорії зробило українську систему звань повністю сумісною з натівською, що критично важливо для спільних навчань, операцій та обміну досвідом.

Перехід до нової системи звань відбувся відносно плавно: військовослужбовці отримали нові звання автоматично, без необхідності проходити додаткову атестацію. Проте культурна адаптація тривала значно довше. Навіть після реформи багато військових продовжували неформально використовувати старі назви, і термін «прапорщик» ще тривалий час зустрічався у повсякденному спілкуванні. Це свідчить про глибоку вкоріненість радянської системи звань у військовій культурі України та про те, що зміна законодавства — лише перший крок у процесі реальної трансформації.

Спроба повернення звання «хорунжий» (2016)

У 2016 році, на хвилі патріотичного піднесення після Революції Гідності та початку російської агресії, було висунуто законодавчу пропозицію щодо введення звання «хорунжий» до системи військових звань ЗСУ. Пропозиція передбачала, що хорунжий замінить звання «молодший лейтенант» і займе позицію OF(D) — «designated officer» — у натівській класифікації. Цей код позначає рівень між найвищими сержантськими званнями та повноцінними офіцерськими, що певною мірою відповідало історичному статусу хорунжого як проміжної ланки між козацькою старшиною та рядовими козаками.

Проєкт супроводжувався розробкою нових знаків розрізнення, зокрема в рамках так званого проєкту «Вовкулака», який пропонував цілком нову систему військової символіки, засновану на українських історичних та культурних мотивах. Для хорунжого пропонувались погони з одною зіркою на подовженому просвіті — компромісний дизайн, який мав відрізняти це звання як від сержантських, так і від офіцерських погонів.

Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони розглянув пропозицію, але зрештою відхилив її. Основними аргументами проти стали практичні труднощі впровадження: необхідність перегляду всієї системи військової освіти, зміна навчальних програм курсів молодших офіцерів, перевидання статутів та настанов, а також потенційна плутанина під час перехідного періоду. Крім того, деякі члени комітету вказували на те, що введення звання з історичною назвою на рівень OF(D) може створити хибне враження повного відновлення козацької системи звань.

Противники пропозиції також наголошували на тому, що повернення окремих історичних звань без комплексної реформи всієї системи було б непослідовним кроком. Якщо вводити «хорунжого», то чому не «сотника» замість «капітана» чи «осавула» замість «майора»? Ця логіка вимагала б повної заміни всієї системи звань, що на той момент було неможливим з практичних та фінансових міркувань. Водночас прихильники зазначали, що хорунжий — це особливий випадок, адже саме це звання має найбільш глибокі історичні корені та найсильніший символічний заряд.

Попри відхилення пропозиції, дискусія 2016 року мала важливе значення. Вона вперше на офіційному рівні поставила питання про деколонізацію української військової термінології та повернення до власних історичних традицій. Ця дискусія підготувала ґрунт для подальших реформ і залишається актуальною у контексті масштабнішого процесу деколонізації, що посилився після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році.

Сучасна система звань ЗСУ

Після набуття чинності Закону №680-IX з 1 жовтня 2020 року система військових звань ЗСУ набула вигляду, повністю сумісного зі стандартами НАТО. Рядовий склад включає три звання: рекрут (OR-1), солдат (OR-2) та старший солдат (OR-3). Рекрут — це новобранець, який проходить початкову підготовку, солдат — повноцінний військовослужбовець після завершення курсу, а старший солдат — досвідчений боєць, готовий до подальшого кар'єрного зростання.

Сержантський корпус — найбільша за кількістю ступенів категорія — налічує вісім звань: молодший сержант (OR-4), сержант (OR-5), старший сержант (OR-6), головний сержант (OR-7), штаб-сержант (OR-8), майстер-сержант (OR-9), старший майстер-сержант та головний майстер-сержант. Саме штаб-сержант та майстер-сержант замінили скасовані звання прапорщика та старшого прапорщика відповідно. Розширення сержантського корпусу стало ключовим елементом реформи, адже у натівських арміях сержанти є основою професійної армії.

Офіцерський корпус починається з молодшого лейтенанта (OF-1) — саме це звання пропонувалось замінити на «хорунжого» у 2016 році. Далі йдуть лейтенант (OF-1), старший лейтенант (OF-2), капітан (OF-2), майор (OF-3), підполковник (OF-4) та полковник (OF-5). Молодший лейтенант — це, як правило, випускник військового навчального закладу, який щойно отримав офіцерське звання. У деяких країнах НАТО цей рівень позначається як OF(D) — «designated officer» (визначений офіцер), тобто офіцер-стажист.

Генеральські звання після реформ 2019–2020 років включають чотири рівні: бригадний генерал (OF-6, замінив генерал-майора), генерал-майор (OF-7), генерал-лейтенант (OF-8) та генерал (OF-9, замінив генерал-полковника). Звання «бригадний генерал» є стандартним для більшості армій НАТО і відповідає командиру бригади. Цікаво, що під час обговорення реформи пропонувалась назва «генерал-хорунжий» для цього рівня, але і ця пропозиція була відхилена на користь натівського стандарту.

Нова система звань ЗСУ, таким чином, повністю позбавлена будь-яких відсилань до козацької традиції. Усі назви звань є або загальновживаними міжнародними термінами (сержант, генерал, лейтенант), або їхніми слов'янськими відповідниками (солдат, полковник). Ні «хорунжий», ні «осавул», ні «сотник» — жодне з козацьких звань не знайшло місця у сучасній ієрархії. Це свідомий вибір на користь уніфікації та сумісності з міжнародними партнерами, хоча він залишає відкритим питання збереження національної військової ідентичності.

Хорунжова школа 3-ї ОШБр

У травні 2025 року 3-тя окрема штурмова бригада — один із найбільш боєздатних та відомих підрозділів Збройних Сил України — оголосила про запуск «Хорунжової школи». Ця навчальна програма призначена для підготовки молодших лідерів — командирів відділень та взводів, які мають стати основою ефективного управління підрозділами в умовах сучасної війни. Назва «Хорунжова школа» була обрана свідомо і цілеспрямовано як відсилання до козацької традиції лідерства та відповідальності.

Вибір назви не був випадковим. 3-тя ОШБр, створена на базі полку «Азов», завжди приділяла особливу увагу питанням національної ідентичності та історичної тяглості. Хорунжий у козацькому війську був не просто прапороносцем — він був лідером, відповідальним за моральний дух підрозділу, символом єдності та бойового братерства. Саме ці якості — лідерство, відповідальність, відданість — стали основою навчальної програми Хорунжової школи.

Програма Хорунжової школи поєднує сучасні методи військової підготовки з елементами козацького виховання. Курсанти проходять інтенсивне навчання тактиці малих підрозділів, управлінню вогнем, медичній підготовці та лідерським навичкам. Особлива увага приділяється здатності приймати рішення в умовах невизначеності та стресу — якості, які були критично важливими для козацького хорунжого у бою, і які залишаються такими ж необхідними для сучасного командира.

Хорунжова школа стала яскравим прикладом того, як історична козацька традиція може бути адаптована до сучасних потреб без формального введення історичних звань. Замість того, щоб чекати на законодавчі зміни, 3-тя ОШБр знайшла спосіб поєднати козацьку спадщину з практичними потребами підготовки воїнів. Цей підхід «знизу» — від бойових підрозділів, а не від законодавців — може виявитись більш ефективним шляхом збереження козацької традиції у сучасній армії.

Ініціатива 3-ї ОШБр отримала широкий резонанс у суспільстві та серед військових. Інші підрозділи ЗСУ також почали звертатись до козацьких традицій при створенні навчальних програм та формуванні корпоративної культури. Це свідчить про те, що попит на козацьку символіку та термінологію у війську існує і зростає, навіть якщо офіційна система звань залишається орієнтованою на натівські стандарти.

Генерал-хорунжий — невдала пропозиція

Під час обговорення реформи генеральських звань у 2019–2020 роках серед кількох пропозицій щодо перейменування «генерал-майора» фігурувала назва «генерал-хорунжий». Ця ідея мала подвійну логіку: по-перше, вона відсилала до козацької традиції, а по-друге, створювала певну паралель із «бригадним генералом» — адже «хорунжий» як прапороносець мав одну зірку, що відповідало однозірковому генеральському званню у натівській системі.

Прихильники назви «генерал-хорунжий» аргументували свою позицію тим, що ця назва поєднала б міжнародну зрозумілість (префікс «генерал» є універсальним) із національною специфікою (суфікс «хорунжий» є автентично українським). Вони вказували на приклад Польщі, де звання «генерал-хорунжий» (generał-chorąży) вживалось у Другій Речі Посполитій для позначення генерал-лейтенанта. Це, на їхню думку, свідчило про можливість поєднання козацької термінології з сучасними військовими реаліями.

Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, однак, відхилив цю пропозицію. Головним аргументом стала необхідність максимальної уніфікації з натівськими стандартами. «Бригадний генерал» — це назва, яку використовують армії США, Великої Британії, Франції, Канади та більшості інших країн НАТО. Введення назви «генерал-хорунжий» створило б ситуацію, коли українське звання не мало б очевидного відповідника у жодній іншій армії світу, що ускладнило б міжнародну комунікацію.

Крім того, критики вказували на певну логічну непослідовність: якщо «хорунжий» історично позначав козацького прапороносця (тобто відносно нижчий чин), то використання цього терміна для генеральського звання було б історичним анахронізмом. Козацький хорунжий, навіть генеральний, за своїм статусом відповідав скоріше полковнику чи бригадиру, ніж генералу в сучасному розумінні. Ця невідповідність могла б створити плутанину при зверненні до історичних джерел.

Порівняння з іншими арміями

Україна не єдина країна, яка стикалась із дилемою збереження історичних військових звань у контексті модернізації армії. Досвід інших держав демонструє різні підходи до цього питання, і деякі з них можуть бути повчальними для української дискусії. Найбільш релевантним є приклад Польщі — країни, яка має спільне з Україною козацьке минуле і власну традицію звання «хорунжий» (chorąży).

У Збройних Силах Польщі (Wojsko Polskie) звання «хорунжий» (chorąży) збереглось і активно використовується у сучасній армії. Проте його значення суттєво відрізняється від козацького оригіналу: у польській армії chorąży — це сержантське звання, що відповідає кодам від OR-6 до OR-9. Ієрархія включає чотири рівні: młodszy chorąży (молодший хорунжий, OR-6), chorąży (хорунжий, OR-7), starszy chorąży (старший хорунжий, OR-8) та starszy chorąży sztabowy (старший штабний хорунжий, OR-9). Таким чином, Польща зберегла історичну назву, але адаптувала її до натівської системи.

Німеччина (Bundeswehr) пропонує інший приклад збереження історичного терміна: звання «фенріх» (Fähnrich), яке етимологічно означає «прапороносець» (від Fahne — прапор), існує у сучасній німецькій армії як звання офіцера-кандидата. Fähnrich — це курсант, який проходить офіцерську підготовку і має проміжний статус між сержантами та офіцерами. Цей підхід цікавий тим, що він зберігає етимологічний зв'язок із прапороносцем, але переосмислює його функцію для сучасних потреб.

Україна обрала третій шлях — повну відмову від історичних назв на користь натівської стандартизації. Ні «хорунжий», ні «прапорщик» не збереглись у сучасній системі звань. Натомість було введено запозичені терміни: «сержант» (з французької через англійську), «штаб-сержант», «майстер-сержант». Цей вибір має свої переваги — повна сумісність із НАТО — але й свою ціну: розрив із багатовіковою українською військовою традицією, яку зберегли навіть сусідні Польща та деякою мірою Німеччина.

Варто також згадати досвід Ізраїлю (ЦАХАЛ), армія якого свідомо побудувала систему звань на основі давньоєврейської традиції: «алуф» (генерал), «сган-алуф» (підполковник), «рав-серен» (полковник). Ізраїль довів, що можна створити ефективну сучасну армію, використовуючи власну історичну термінологію, і при цьому успішно взаємодіяти з натівськими партнерами. Цей приклад часто наводять прихильники повернення козацьких звань в Україні.

Перспективи та дискусія

Питання повернення козацьких військових звань, зокрема хорунжого, залишається предметом активної дискусії в українському суспільстві. Ця дискусія набула особливої гостроти після 24 лютого 2022 року, коли повномасштабне вторгнення росії надало потужний імпульс процесу деколонізації в усіх сферах українського життя — від перейменування вулиць та демонтажу пам'ятників до перегляду військової термінології.

Прихильники повернення козацьких звань наводять кілька вагомих аргументів. По-перше, це питання національної ідентичності: українська армія має базуватись на власних історичних традиціях, а не на запозичених термінах, які нічого не кажуть про українську історію. По-друге, це елемент деколонізації: звання «сержант», «лейтенант», «генерал» — усі мають іноземне походження, тоді як «хорунжий», «сотник», «осавул» — це автентична українська спадщина. По-третє, це питання морального духу: козацька символіка надихає українських воїнів і підкреслює тяглість визвольної боротьби.

Противники повернення козацьких звань також мають серйозні аргументи. Головний із них — необхідність стандартизації з НАТО, до якого Україна прагне вступити. Будь-яка зміна системи звань потребує тривалого перехідного періоду, перевидання всієї документації, переучування особового складу та адаптації міжнародних партнерів. В умовах повномасштабної війни такі реформи є не лише недоцільними, а й потенційно небезпечними: плутанина зі званнями на полі бою може коштувати життів.

Існує також компромісний підхід, прихильники якого пропонують зберегти натівську систему як основну, але ввести козацькі звання як додаткові або паралельні назви. Наприклад, штаб-сержант міг би також називатись хорунжим, а бригадний генерал — мати альтернативну козацьку назву. Цей підхід, хоча й привабливий, може створити плутанину та ускладнити документообіг.

Найбільш реалістичним сценарієм на найближчу перспективу є шлях, обраний 3-ю ОШБр: використання козацької термінології у навчальних програмах, корпоративній культурі та неформальному спілкуванні без зміни офіційної системи звань. Хорунжова школа демонструє, що козацька спадщина може жити у сучасній армії навіть без формального визнання на законодавчому рівні. Зрештою, козацький хорунжий був передусім лідером — і саме лідерські якості, а не формальне звання, визначають справжнього хорунжого сучасної української армії.

Хронологія